Вечір поезії «Осіння мелодія кохання»

Ведучий 1

Привіт, друзі! Минув рік, і ми знову разом з вами зустрічаємо нашу дорогу чарівницю осінь. Це вона дарує нам яскраві барви дерев і сірі дощові будні, вона лише зрідка тішить нас сонячним промінням і примушує змінити улюблені шорти і теніску на теплу куртку і джинси. Але найголовніше – осінь збирає нас знову всіх разом в стінах рідної школи.

/ Володимир Сосюра «Осінь»/

Облітають квіти, обриває вітер пелюстки печальні в синій тишині. В далечінь холодну без жалю за літом синьоока осінь їде навмання.

По садах пустинних їде гордовито осінь жовтокоса на баскім коні. В`яне все навколо, де пройдуть копита, золоті копита чорного коня.

Ведучий 2

Журливо музика заграла, і закружляло в вальсі листя.

В країну осінь завітала, красива, сонячна, барвиста.

Відкриємо завісу ненароком і зазирнем в осінню пору року.

Вона тоді буває чарівна, коли стає золотокоса.

Отож, запрошуємо в осінь!

/Олександр Бродський «Золота осінь»/

Ще недавно в небі синім
Пролітали журавлі.
А сьогодні в безгомінні
Ходить осінь по землі.

Ніби сонцем вщерть налиті
На гілках висять плоди,
У багрянім жовтім листі
Мріють веснами сади.

І від краю і до краю,
Від двора і до двора
Золотого урожаю
Знов до нас прийшла пора.

Ведучий 1

Хай усім буде затишно з нами, хоч за вікнами дощик шумить.

Поговорим про осінь віршами, і хай музика ніжно звучить.

/Людмила Яцура «Люблю осінню тиху пору»/

Люблю осінню тиху пору,
Коли курличуть журавлі,
Коли видніються простори
Моєї рідної землі.

Коли туман над ставом в’ється,
Тихенько вітер шелестить,
І сонце лагідно сміється,
Чарує погляд кожна мить.

Люблю, як ніжно пахнуть квіти,
Дерева сплять у тишині …
З небес спустилось баби літо
І простяглося по землі.

Ведучий 2

Осінь щедра, золота прийшла до нас на свято

Принесла даруночків багато!

Дарує нам калиноньку в намисті,

Пишний коровай і квіти променисті.

/Ліна Костенко «Осінній день »/

Осінній день, осінній день, осінній!

О синій день, о синій день, о синій!

Осанна осені, о сум! Осанна.

Невже це осінь, осінь, о! — та сама.

Останні айстри горілиць зайшлися болем.

Ген килим, витканий із птиць, летить над полем.

Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій.

І плаче коник серед трав — нема мелодій...

Ведучий 1

На знак того, що вслід за літом

Місяць осені настав,

Вас запрошуємо,друзі,

На осінній поетичний бал.

/Людмила Яцура «Осінній бал»/

Коли степ в задумі мріє,
Листя падає згори,
Коли дощик дрібно сіє
Нам чудової пори,
Коли чути гомін вітру,
І в тумані сплять луги,
Де яскравих фарб палітра,
Розлилася навкруги,
Ще птахів коли над краєм
Чуємо прощальний спів,
То це осінь наступає
І чекай коротших днів.
Чому осінь всім багата?
Розмаїття кольорів
Створює навколо свято,
Казку із красивих снів.
Це вечірній бал останній
Відсвятковує земля.
Холодно, морозно стане,
Відпочити їй пора.

Ведучий 2

Недаремно одягом яскравим

І небаченою красою

Осінь спориться з літом красним,

З юною травневою весною.

/Ліна Костенко «Красива осінь вишиває клени»/

Красива осінь вишиває клени
Червоним, жовтим, срібним, золотим.
А листя просить: – Виший нас зеленим!
Ми ще побудем, ще не облетим.

А листя просить: – Дай нам тої втіхи!
Сади прекрасні, роси – як вино.
Ворони п'ють надкльовані горіхи.
А що їм, чорним? Чорним все одно.

Ведучий 1

Промайнули літні дні,

І пташки уже сумні,

Бо не хочуть покидати

свою рідну землю-матір.

Висне небо синє, синє та не те,

Світить, та не гріє сонце золоте.

Темная діброва стихла і мовчить,

Листя пожовтіле з дерева летить.

/Ліна Костенко «Вечірнє сонце»/

Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло оддзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.

Ведучий 2

Золота красуня – осінь-чарівниця!

По землі ступає, золотом іскриться.

В жовте і червоне листячко фарбує,

І картини дивні, чарівні малює!

/Олександр Олесь «Золоті квітки»/

Вишиває осінь на канві зеленій
Золоті квітки.
Квіти оживають, і з дерев спадають
Жовті нагідки.
Яблука і груші падають на землю,
Боки, спини б’ють.
Люди їх збирають, у мішки ховають,
Кури їх клюють.
Бавляться дітками, бавляться квітками,
Моляться батьки.
Вишиває осінь на канві зеленій
Золоті квітки.

Ведучий 1

Небо синє-синє, листя кольорове,

А яке довкілля радісне, чудове!

А які в жоржини, наче сонце, квіти.

Світ наш неповторний, гарний, розмаїтий!

/Марія Познанська «Жоржини»/

Уже і вересню кінець,
Настали дні холодні,
До нас, я чула, морозець
Прийде вночі сьогодні.
Впаде на луки, на гаї,
Побілить лист на вишні...
Погасить сонечка мої —
В саду жоржини пишні...
Та я морозцеві тому
Не дам жоржин стоптати:
На руки ніжно їх візьму
І понесу до хати!

Ведучий 2

Осінь наша, осінь, золота година,

Неба ясна просінь, пісня журавлина,

Бабиного літа довгі білі коси…

І дорослі, й діти люблять тебе, Осінь.

/Максим Рильський «Запахла осінь в'ялим тютюном...»/

Запахла осінь в'ялим тютюном,
Та яблуками, та тонким туманом, —
І свіжі айстри над піском рум'яним
Зорюють за одчиненим вікном.

У травах коник, як зелений гном,
На скрипку грає. І пощо ж весна нам,
Коли ми тихі та дозрілі станем
І вкриє мудрість голову сріблом?

Бери сакви, і рідний дім покинь,
І пий холодну, мовчазну глибінь
На взліссях, де медово спіють дині!

Учися чистоти і простоти
І, стоптуючи килим золотий,
Забудь про вежі темної гордині.

Ведучий 1

Ще недавно в небі синім пролітали журавлі.

А сьогодні в безгомінні ходить осінь по землі.

/Людмила Яцура «Назустріч йди»/

Земля покликана людей любити,
Хоча й буває боляче від них,
Відчути кожного, своїм теплом зігріти,
Як мати любить діточок своїх.

А скільки злості, лиха, діянь темних
Вона ледь стримує в собі.
Життя, людино, не тече даремно –
Ти відповідь тримай, що скривдив ти її.

Допомагати їй потрібно,
Додати сили ти Землі зумій,
Ти доторкнись рукою вранці –
Вона відчує. Лиш не стій.

Підказок не чекай, не треба.
Назустріч йди і шанс це твій
І перший промінь сонця у долоні,
Прекрасному відкриті, ти зустрінь.

Що є життя?
Щоб жити і любити,
Все що навкруг співа, росте й дзвенить.
Що є життя? –
Щасливим бути і радіти,
Добро творити кожну мить.

І День Землі – родинне наше свято,
Любові сад, що батько з сином посадили,
Й милують око квіти – донька й мати
Створили Матінці-Землі це диво.

То ж хай живе Земля –
І нас немало в неї –
Й радіє тим, що лиш одна така,
Як чарівниця і прекрасна фея –
Не має меж її добра ріка.

Ведучий 2

Осінніми вечорами, коли плачуть небеса і зорі падають на похилені трави, далекими стежками, серед незвіданих всесвітів блукає кохання.

/Ліна Костенко «Осінній день березами почавсь»/

Осінній день березами почавсь.
Різьбить печаль свої дереворити.
Я думаю про тебе весь мій час.
Але про це не треба говорити.

Ти прийдеш знов. Ми будемо на «Ви».
Чи ж неповторне можна повторити?
В моїх очах свій сум перепливи.
Але про це не треба говорити.

Хай буде так, як я собі велю.
Свій будень серця будемо творити.
Я Вас люблю. О як я Вас люблю!
Але про це не треба говорити.

/Танець/

Ведучий 1

Кохання – одне з найкращих і найглибших людських почуттів, невичерпне та вічне, як саме життя, його сила облагороджує, робить людину добрішою і кращою, спрямовує на величні діла і героїчні вчинки, а іноді змушує тяжко страждати.

/Ліна Костенко «І як тепер тебе забути?»/

І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
я ще ніколи не пила
Такої чистої печалі,
Такої спраглої жаги,
Такого зойку у мовчанні,
Такого сяйва навкруги.
Такої зоряної тиші.
Такого безміру в добі!..
Це, може, навіть і не вірші,
А квіти, кинуті тобі.

Ведучий 2

Кохання – «вогонь і лід», поезія і проза, воно, як пісня, без кінця та краю, що лине над безкраїми степами, як біг струмка, як грім і блискавиця, як зірка, квітка, що вража сміливця красою й простотою водночас.

Кохання – все, що було, є і буде.

Воно зігріє вас у свята й будні.

/Максим Рильський «Тобі одній, намріяна царівно»/

Тобі одній, намріяна царівно,
Тобі одній дзвенять мої пісні;
Тобі одній в моєму храмі дивно
Пливуть молитви і горять огні.

Моє життя веде мене нерівно —
То на вершини, то в яри страшні, —
Та скрізь душа співає переливно
Про очі безтілесні і ясні.

У городі, де грають струни п'яні,
Де вічний шум, де вічна суєта,
Я згадую слова твої неждані.

І серед поля, на яснім світанні,
Коли ще сном охоплені жита, —
Душа тебе, тебе одну віта.

Ведучий 1

Любов,таємнича і загадкова, стояла і стоїть біля витоків тих миттєвостей, коли в душах людських виникає щось незбагненно животворяще, викликає подив і захоплення, вводить у світ краси і величі.

/Ліна Костенко «Моя любове, я перед тобою»/

Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.

Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!
Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
і не присни, для чого я живу.
Даруй мені над шляхом тополиним
важкого сонця древню булаву.
Не дай мені заплутатись в дрібницях,
не розміняй на спотички доріг,
бо кості перевернуться в гробницях
гірких і гордих прадідів моїх.
І в них було кохання, як у мене,
і від любові тьмарився їм світ.
І їх жінки хапали за стремена,
та що поробиш,— тільки до воріт.
А там, а там... Жорстокий клекіт бою
і дзвін мечів до третьої весни...
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.

Ведучий 2

Перше кохання, кажуть, найсильніше… Мабуть, тому, що приходить рожевим серпанком юності, зачіпає серце крилом ліричної пісні, збурює почуття, перетворюючи всі думки в солодкі мрії, що несуть у вир романтики.

/Василь Симоненко «Вона прийшла»/

Вона прийшла непрохана й неждана,

І я її зустріти не зумів.

Вона до мене випливла з туману

Моїх юнацьких несміливих снів.

Вона прийшла, заквітчана і мила,

І руки лагідно до мене простягла,

І так чарівно кликала й манила,

Такою ніжною і доброю була.

І я не чув, як жайвір в небі тане,

Кого остерігає з висоти...

Прийшла любов непрохана й неждана

Ну як мені за нею не піти?

/Виконання народної пісні «Ой у вишневому саду»/

Ведучий 1

Кохання…Раптове і несподіване. А за ним – надія і натхнення.

/Ліна Костенко «Я хочу знати, любиш ти мене…»/

Я хочу знати, любиш ти мене,
чи це вже сон, який уже не сниться?
Моєї долі пекло потайне,
моя сама від себе таємниця!

Чи ти за мене душу віддаси,
чи розміняєш суєтно і дрібно?
Краса – і тільки, трішечки краси,
душі нічого більше не потрібно.

Чи, може, в цім калейдоскопі літ,
де все нещадно звичне і щоденне,
ти просто мені дивишся услід
і трохи любиш сни свої про мене?

Ведучий 2

Життя – це чаша,наповнена краплинами радощів і страждань, злетів і падінь, надій і розчарувань. Розбити її – значить навіки зранити гострими осколками душу, зламати ніжну квітку. Пелюстки, свіжі та прив’ялі, вранішні й вечірні, весняні й осінні, торкнувшись поетичного таланту, впали безцінними перлами на палітру літератури.

/Володимир Сосюра «Так ніхто не кохав»/

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання..

Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…

В’яне серце моє од щасливих очей,
що горять в тумані наді мною…
Розливається кров і по жилах тече,
ніби пахне вона лободою…

Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..
Де ви бачили більше кохання?..
Я для неї зірву Оріон золотий,
я — поет робітничої рані…

Ведучий 1

Найкращими словами,що притаїлись у найпотаємніших глибинах сердець, передають закохані одне одному свої почуття, розповідають про радість і щастя, про тугу і біль.

/Ліна Костенко «Очима ти сказав мені: люблю»/

Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
несказане лишилось несказанним.

Життя ішло, минуло той перон.
гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.

Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.

/Виконання народної пісні «Чом ти не прийшов?»/

Ведучий 2

Та любов не помирає, не розвіюється попелом. Вона живе скрипкою, словом, подихом вітру…

/Ліна Костенко «Хай буде легко»/

Хай буде легко. Дотиком пера.
Хай буде вічно. Спомином пресвітлим.
Цей білий світ — березова кора,
по чорних днях побілена десь звідтам.

Сьогодні сніг іти вже поривавсь.
Сьогодні осінь похлинулась димом.
Хай буде гірко. Спогадом про Вас.
Хай буде світло, спогадом предивним.

Хай не розбудить смутку телефон.
Нехай печаль не зрушиться листами.
Хай буде легко. Це був тільки сон,
що ледь торкнувся пам'яті вустами.

Ведучий 1

Коли вона загляне в сад – наллється соком виноград.

І кислі яблука ранет солодкі стануть, наче мед.

/Максим Рильський «Яблука доспіли»/

Яблука доспіли, яблука червоні!
Ми з тобою йдемо стежкою в саду,
Ти мене, кохана, приведеш до поля,
Я піду — і може більше не прийду.

Вже й любов доспіла під промінням теплим,
І її зірвали радісні уста, —
А тепер у серці щось тремтить і грає,
Як тремтить на сонці гілка золота.

Гей, поля жовтіють, і синіє небо,
Плугатар у полі ледве маячить…
Поцілуй востаннє, обніми востаннє;
Вміє розставатись той, хто вмів любить.

Ведучий 2

Кохання приходить тоді, коли однієї миті тернисті стежки двох перетинаються і зливаються воєдино.

/Максим Рильський «Осінь ходить, яблука золотить»/

Осінь ходить, яблука золотить.
Я приїхав у незнаний край.
- Чужоземко молодая, хто ти?
- Одгадай.

- Чужоземко, дай води напитись!
- У воді любовне є дання. -
Я рушницю почепив на віти,
Я до бука прив'язав коня.

Я дивлюся в вічі - і скорботи
Листя опада на дно душі.
Щастя ходить і серця золотить,
І в знемозі клонить комиші.

Ведучий 1

Краса і любов – категорії вічні. Попри всі біди, злигодні, попри всі катаклізми, у світі владарює чистота, честь, гідність і любов.

Ведучий 2

Змінюються часи і влада, змінюється життя і людський світогляд. Але незмінними залишаються найвищі істини, незмінною лишається людська потреба любити, насолоджувати людську душу красою золотої осені.

Ведучий 1

Краса осені-чарівниці,краса кохання підносить й зачаровує. Вона – воскрешає. Вклонімося їй, шукаймо її серед одноманітності буднів.

Ведучий 2

У програмі прозвучали вірші:

Ведучий 1

Ліни Костенко

Ведучий 2

Максима Рильського

Ведучий 1

Володимира Сосюри

Ведучий 2

Олександра Олеся

Ведучий 1

Марії Познанської

Ведучий 2

Олександра Бродського

Ведучий 1

Людмили Яцури

Ведучий 2

Ведучі разом:

Дякуємо за увагу, до нових зустрічей!